22 грудня до 19-го Мандрівного фестивалю документального кіно Docudays UA на Херсонщині долучилися студенти факультету економіки та управління Одеського державного аграрного університету. Учасники заходу переглянули документальний фільм «Фортеця Маріуполь. «Орест» режисерки Юлії Гонтарук.
«Фортеця Маріуполь» — це цикл короткометражних стрічок, створений на основі записів спілкування по відеозв’язку режисерки з українськими військовослужбовцями, які опинилися в оточенні на Азовсталі в Маріуполі. Епізоди «Фортеці Маріуполь» – різні за формою, але кожен стосується оборони міста.
На Мандрівному фестивалі глядачі подивилися частину під назвою «Орест». Її герой – фотограф, нацгвардієць, оборонець Маріуполя, колишній пресофіцер «Азову» в Маріуполі Дмитро Козацький із позивним «Орест». Разом із побратимами він 84 дні перебував на металургійному комбінаті, а потім чотири місяці – у російському полоні.
Дмитра називали очима Азовсталі – його знімки показали світові, що відбувалося у його лабіринтах, як сотні людей виживали там під російськими бомбами. Він – автор кадрів поранених українських військових у польовому шпиталі на Азовсталі. І легендарної фотографії «Світло переможе».
21 вересня Україна повернула з російського полону 215 українських захисників та захисниць. 108 з них – бійці полку «Азов». Серед них був і Дмитро Козацький.
Стрічка триває 18 хвилин. Розмови з «Орестом» перекриваються відеозаписами з його архіву. Зокрема відео з бомбосховища, де понад два місяці з початку війни жили батьки з дітьми.
Після перегляду глядачі поділилися враженнями про фільм, розповіли про своє відчуття війни.
Єлизавета:
«Перший день війни був тяжкий. Біля нашого дому їздила військова техніка, ми нічого не розуміли. Страшно, коли ракети літають над будинком.
Цей фільм непростий. Особливо частина про дітей, які більше як два місяці сиділи без сонячного світла та свіжого повітря. Але «Орест» та інші захисники Азовсталі дуже хоробрі. Вони вижили після удару – і це щось таке, що не можна передати словами. Надихають наші незламні люди. Ми маємо бути сильними, щоб перемогти».
Анастасія:
«Важливо знати історію своєї країни. Розуміти те, що відбувається зараз. Пам’ятати про воїнів, які захищають країну ціною свого життя».
Олександра:
«Орест» попри всі обставини залишався оптимістичним – це наснажує. Наші військові роблять нереальні речі. Дивлячись на них, цінуєш кожен день і кожну мить».
Олена Старюк:
«Вразив епізод, про який розповідає «Орест»: діти у сховищі малювали їжу і гралися в магазин. І мали мрію – побачити сонце.
Я майже п’ять місяців прожила в окупації в Херсоні. Пережила всі емоції, які може переживати людина. Мільйони українців вимушено виїхали з країни, багато залишаються на захоплених росіянами територіях, живуть під обстрілами. Важко дивитися новини про руйнування, яких завдають ракети ворога.
Допомагає триматися робота. Я юрист, пишу юридичні консультації для херсонців, даю поради. І коли приходить відгук «Дякуємо, ми отримали свідоцтво про народження дитини!» – це надихає. Раніше, коли народжувалося немовля, ми раділи, що у світі з’явилося нове життя. А зараз радіємо, що людина в окупації змогла отримати такий важливий український документ».
Ілона Кротіцина:
«Я думала про цих дітей у маріупольському підвалі. Як це вплине на їхні життя? Ким вони стануть, коли виростуть, якими людьми? Хочеться вірити, що після пережитого це будуть сильні українці, які відбудовуватимуть нашу державу. І що всі ці випробування допоможуть нам змінити країну на краще.
У перші дні повномасштабної війни Херсон ще не був окупований, точилася битва на Антонівському мосту, місто було спорожніле. Я з родиною сиділа в коридорі – ми фактично ночували там, бо були страшні обстріли. Але був інтернет і світло. І ми дивилися відео української влади, бо місцева херсонська не виходила на зв’язок. І це була шалена підтримка – влада на місці, всі працюють. Пізніше наші військові почали викладати відео з безпілотників. Ми все це дивилися й раділи кожній маленькій перемозі, кожному підриву російської техніки. Це допомагало триматися.
«Орест» сказав, що війна – це тест для українців на честь, гідність і витривалість. Пригадуючи історію, в нас було багато таких тестів і ми справлялися. Тож сподіваюся, що і ця війна скоро закінчиться перемогою і ми будемо згадувати її, як епізоди з минулого».
Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA цьогоріч розпочався 12 листопада у Києві, до кінця року він побуває у 22 областях України. Та вперше — за кордоном.
Тема цьогорічного Мандрівного – «Надзвичайний стан». До візуального образу фестивалю організатори додали смуги, що нагадують заклеєне скотчем вікно.
У програмі Мандрівного Docudays UA – короткометражні стрічки, зняті українськими режисерами після початку вторгнення».
Детальніше про фільм «Фортеця Маріуполь. Орест» можна прочитати в тут.
Про стрічку «Літургія протитанкових перешкод», яку показали на Мандрівному фестивалі Docudays UA на Херсонщині, можна прочитати в матеріалі на нашому сайті «Ліки передавали з водіями, які везли хліб».
Організатори:
Громадська організація «Докудейз»
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Благодійна організація «Фонд милосердя та здоров’я»
ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв»
Спецвипуск 19 Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut, Польського Інституту у Києві. Інклюзивність фестивалю підтримують Ощадбанк та Mastercard.
Залишити відповідь