У кожній цивілізованій державі долю злочинця завжди вирішує закон. Але часто виходить, що в українських в’язницях функцію судити та виносити вироки взяли на себе лікарі Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби.Адже як іще можна пояснити дії ескулапів, під “патронатом” яких ледь помітна пухлина в грудях молодої ув’язненої жінки переросла у рак 4 стадії? Деталі – у наступному матеріалі.
Торік ми вже розповідали про долю ув’язненої Марини з Херсонщини, яка, виявивши у себе невелику пухлину молочної залози, дуже довго добивалася елементарного обстеження.
Кожен етап лікування супроводжувався якимись затримками без пояснень, ігноруванням звернень та скарг засудженої. І лише після втручання представників Омбудсмана лікування вдавалося продовжувати.
На час публікації хвороба Марини, здавалося, почала відступати. Жінку обіцяли прооперувати, і в жовтні 2019 року доправили до Львівської багатопрофільної лікарні Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України. Саме у цьому лікувальному закладі, при Установі виконання покарань №19, працює єдине онкологічне відділення для ув’язнених в Україні.
Проте, як то кажуть, “обіцяного три роки чекають”. Марині ж довелося чекати на операцію більше пів року. За цей час її недуга знову почала прогресувати. Нещодавно хвора знову звернулася до нашого видання та розповіла про свої справи.
Засуджену Марину “долікували” до 4-ї стадії раку
Як з’ясувалося, самій хворій, її сім’ї, адвокатові та представникам Уповноваженого ВРУ з прав людини домогтися рятівного хірургічного втручання коштувало чималих зусиль, а головне – багато дорогоцінного часу, від якого залежало життя Марини.
Лікарі запевняли, що операція хворій не потрібна
Те, що у Львівській багатопрофільній лікарні Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України відмовлялися оперувати, – сказати не можна. Лікарі просто запевняли хвору, що операція їй не потрібна, пухлина “розсмокталася” і, наче навмисно, затягували час:
“Коли у жовтні 2019 року я прибула до лікарні у Львові, мені повідомили: зараз вони не можуть зробити операцію через відсутність наркозу і перенесли госпіталізацію на кілька місяців. Увесь цей час я перебувала у колонії в Одесі. А на початку березня повернулася до Львова і з 4 березня по 20 жовтня 2020 року проходила лікування. Мене постійно запевняли, що зі мною все добре і я буду перебувати тут на лікуванні якийсь час. Навіть коли мій адвокат надав запит до закладу щодо стану мого лікування, вони відповіли, що показань для операції немає. Лікарі стверджували, що пухлина зникла і операція не потрібна”.
Після втручання представників Омбудсмана прооперували аж трьох ув’язнених
Марина говорить, що також помітила значне зменшення пухлини. Але на шкірі в тому місці з’явилися невеликі виразки. На той час вона вже 10-й місяць приймала лікування:
“На волі подібні операції роблять на 4 – 6-му місяці хвороби. Я розуміла, що оптимальний час для хірургічного втручання було втрачено. Такі ж виразки в мене вже з’являлися до того, як я почала лікування, коли хвороба активно розвивалася. Після прийому ліків вони зникли, а тут висипало знову. Побоюючись, що онкологія прогресує, я звернулася зі скаргою до представниці Уповноваженого ВРУ з прав людини у Львівській області. Після її втручання одразу ж зробили операції мені і ще двом жінкам”.
Як розповіла Марина, у Львівській багатопрофільній лікарні Центру охорони здоров’я ДКВС є один онкохірург, який може лише оперувати. Він не має повноважень призначати лікування та давати висновки. При цьому про залучення фахівців з інших лікарень у закладі не йдеться:
“Я нікого крім цього хірурга в лікарні не бачила, – розповідає Марина, – Мені зробили УЗД, аналіз крові. Оперували на основі старого висновку, хоча після обстеження минуло багато часу. Видалили не лише молочну залозу, а й частину грудного м’яза. У скарзі до представника Уповноваженого з прав людини я запитувала, чому мені роблять операцію аж на 10 місяці, хто у цьому винен? На це мені повідомили, що згідно з відповіддю Центру охорони здоров’я ДКВС, лікування надавалося за клінічним протоколом”.
Загадкова хіміотерапія без пояснень
“Після операції мій лікар, він же завідувач онкологічного відділення та онкохірург, повідомив, що я маю пройти ще три курси хіміотерапії. А з липня 2019 року я вже приймаю гормональну хіміотерапію, яку мені призначили на два роки. Я погодилася. мені прокапали три курси, потім сказали, що потрібно пройти ще три курси, – говорить Марина, – З цих наступних трьох курсів мені ставили крапельниці лише протягом чотирьох днів. Після цього онкохірург раптово повідомив, що мене готують до виписки. Коли, залишаючи лікарню, я запитала у нього, як бути з рештою призначеного курсу хіміотерапії, він відповів, що більше ніж 200 днів вони не мають права мене тримати у лікарні, тому направляють пройти огляд на групу інвалідності, а потім я повернуся і, якщо захочу, то продовжу проходити хіміотерапію. На мою думку, якщо вони це лікування так раптово перервали, можливо, воно мені і не було потрібне. А ці ліки дуже агресивні. У мене випало волосся. Але на якій підставі призначено цю хіміотерапію – мені не повідомили”.
У жовтні минулого року жінку зі Львова направили до Києва, чекати засідання касаційного суду щодо перегляду її вироку. Жодних спостережень за станом здоров’я чи консультацій онколога вона не отримувала:
“Єдине, чого вдалося домогтися – так це дієтичного харчування, яке тут зводиться до маленького шматочка масла”, – розповідає Марина.
Хвора нарікає і на те, що протягом тривалого часу не має змоги оформити групу інвалідності, до того ж їй навряд чи вдасться це зробити до кінця терміну її ув’язнення:
“Якби я була на свободі, то після 6 місяців лікування вже могла б оформити групу інвалідності та отримувати допомогу держави. Тут я вже лікуюся півтора року і лише нещодавно отримала висновок про отримання групи. А 6 травня в мене вже завершується термін ув’язнення. Таке враження, що вони навмисно затягують час, доки я вийду на свободу, щоб далі лікувалася сама”.
Марина розповідає, що таке ж ставлення лікарів, які працюють у місцях ув’язнення, не лише до неї, а й до інших хворих. Жінці не раз доводилося допомагати іншим писати скарги до представників Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. За словами Марини, це чи не єдиний механізм, який допомагає зрушити справу з місця та змусити ескулапів виконувати свої обов’язки.
Аби хоча б якось відволіктися від недбалого ставлення лікарів та своєї хвороби, Марина займається творчістю: виготовляє іграшки, прикраси, інші поробки. Паралельно оформлює групу інвалідності та чекає, поки вийде на волю, щоб продовжити лікування вже у нормальних, людських умовах.
P.S. Комплексу юридичну допомогу анонімно та безкоштовно можна отримати у мережі громадських приймалень Української Гельсінської спілки з прав людини у 13 містах України.
Благодійна організація Фонд милосердя та здоров’я також входить до мережі громадських приймалень УГСПЛ. І юристи Фонду надають допомогу у сферах медичного, трудового, адміністративного та кримінального права; порушення безперервності лікування; гендерної рівності та правопорушень пов’язаних з цим, а також щодо заборони катувань, нелюдського або такого, що принижує честь і гідність, поводження або покарань щодо осіб, які належать до цих цільових груп.
Адреса приймальні: Херсон, вул. Бориса Мозолевського (Фрунзе), 2 оф. 19
Приймальні дні:
Понеділок, вівторок з 09.00 до 16.00
Перерва з 12.00 до 13.00
Попередній запис за тел. (066) 790 90 21
(0552) 49-60-03,
Електронна адреса: [email protected]
Проєкт «Юридичний захист людей, які живуть з ВІЛ, ТБ та представників уразливих до ВІЛ груп населення через надання комплексної юридичної допомоги» реалізується в рамках проєкту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні» за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.
Залишити відповідь