З речником голови Одеської обласної військової адміністрації Сергієм Братчуком мова йшла по український Південь — і перш за все, – про окупований Херсон, який для багатьох став темою №1, про проблеми, які виникли під час війни, про наші дії й наслідки.
Про протидію інформаційно-психологічним операціям росіян на півдні України
Сергій Братчук вважає, що передусім треба тримати розум холодним і зменшити інформаційний вплив на самого себе. Він рекомендує зробити певну ревізію телеграм-каналів: вибрати те, що цікаво; однозначно залишити офіційні джерела і ті, які дуже наближені до офіційних за достовірністю інформації. Бо якщо набрати два-три десятки телеграм-каналів, то, по-перше, встигнути прочитати все неможливо, по-друге, відбуватиметься зовнішній і внутрішній інформаційний тиск, витримати який складно.
Фейків, з якими ми стикаємося щодня, пан Сергій може пригадати безліч і навіть не знає, чи ведеться хтось сьогодні на те, що закидують нам підрозділи російських інформаційно-психологічних спецоперацій.
По-перше, вони говорять про наші вогневі позиції у школах, театрах та інших цивільних об’єктах. Але речник наголошує: у цьому випадку мова не про саму фейкову інформацію, а про те, що за її допомогою ворог намагається з’ясувати, де насправді ті чи інші позиції або військові підрозділи. Як приклад, пишуть, що на даху встановлені зенітні установки. І людина, яка не думає, а піддається емоціям, починає в чатах відповідати – там немає, а от там є.
Або що у нас починається холера, яка начебто виникла в Маріуполі через спеку та багатьох загиблих, тіла яких не прибрали, і хвороба поширюється на Херсон, Миколаїв, Одесу – на південні міста. Насправді ворог намагається розв’язувати власні проблеми — вкрасти херсонське зерно, маріупольський металопрокат. Щоб відвернути від цього нашу увагу, закинули фейк про холеру.
Або з’являється інформація про черги за хлібом — незрозуміле відео, незрозуміло звідки. Тут намагаються провести паралелі: зерно пішло на експорт, отже, хліба у нас майже не буде. Ті, хто у своєму професійному житті стикається з цим, все розуміє, але людина пересічна не хоче замислюватися, вона часто читає лише заголовки та не “вмикає” критичне мислення.
Ці випадки Сергій Братчук порівнює з “подорожами” на заміновані одеські пляжі та розповідає про спілкування на цю тему з іноземним журналістом. Той не міг зрозуміти, чому за наявності заходів застереження (табличок про мінно-вибухову небезпеку, загороджень, неодноразових попереджень поліції та військових), врешті-решт, трагічних ситуацій люди наражають себе на небезпеку та все одно ідуть на пляж. Тож радник закликає думати кожного — як у реальному житті, так і в інформаційному просторі.
Про ігнорування небезпеки
Про небезпеку “пляжного життя” в умовах замінованого узбережжя пан Сергій не втомлюється говорити:
“Нам, по перше, треба народжувати козаків, козачок після війни, поліпшувати демографічну ситуацію, нам треба робочі руки, відновлювати державу. У нас стільки роботи, що я навіть собі не уявляю!”
Тому закликає до персональної відповідальність кожного, щоб думали про наслідки своїх дій. І повторює фразу, за яку одні його лаяли, а інші цитували: “Я не хочу, щоб руки ноги та голови одеситів, і не лише одеситів, літали над Чорним морем”. Розуміє, що одесити люблять море, та і як можна не любити наше Чорне море, але сам надає перевагу Дніпру, на якому виріс.
Про те, що нас єднає
Дуже часто сьогодення порівнюють з 2014 роком. Сергій Братчук зізнається, що й сам це робив до певного часу. І хоча у 2014 році Одеса пережила 2 травня, війна здавалася херсонцям, миколаївцям далекою, бо вона була в Донецькій та Луганській областях. Але 24 лютого ситуація змінилася:
“Ми всі разом прокинулися від вибухів. Заплакали діти, почали тривожно дивитися на нас, чоловіків, дружини і питати, що це? І кожен чоловік, який готувався до цього, сказав: війна. І це стало об’єднавчим моментом. Потім страхіття, що відбувалися і, на жаль, сьогодні відбуваються, і в тому числі, на території тимчасово окупованої моєї рідної Херсонської області, і вашої теж — це об’єднавчий момент. Ворог думав, він нас роз’єднає, залякає і прийде на все готове, ми будемо підіймати руки, казати: “Ну все, аби не війна, аби не стріляли”, — але це був об’єднавчий момент”.
Серед об’єднавчих моментів Сергій Братчук відзначає зміну ставлення мешканців великих міст до жителів менших населених пунктів. Сергій не одесит за народженням, наступного року буде 30 років як живе в Одесі. І згадує, як колись корінні одесити дещо зверхньо висловлювалися про людей з Херсона (Жмеринки, Шепетівки). І сьогодні не чує такого, бо коли говорять “Херсон”, люди в Одесі посміхаються і кажуть: це наше рідне місто, це Україна — і Миколаїв, і Херсон, і Ірпінь.
Символічною пан Сергій вважає нещодавню зустріч з Ігорем Захаренком — засновником відомої туристичної фірми “Феєрія мандрів”. З ним багато говорили, і про Херсон в тому числі планували після перемоги об’їхати всю Україну, передбачали, що з настанням миру збільшиться туристичний трафік, і люди будуть “мігрувати” між українськими містами й містечками. Все це надихає та єднає.
Про проблеми переселенців на Одещині
Певні проблеми є, але їх намагаються максимально вирішити. Люди їдуть з різних регіонів — Донеччина, Харківщина, Херсонщина, Миколаївщина. Деякі напрямки вже перевантажені, більшість хотіла до Ізмаїлу. В Одесі внутрішньо переміщених осіб вже понад 90 тисяч, але ж не можуть всі оселитися тут, це величезне навантаження на знесилену економіку. Тому переселенців запрошують до різних територіальних громад. В Ізмаїлі вже з’явилися фахівці, яких не було останні 20-40 років, і це дуже добре, зараз шукає робочі руки Березівка. Усвідомлюючи, що людина має право вибору, пан речник закликає до розуміння, адже зараз найголовніше – витримати цей важкий час і не втомитися від війни, від допомоги збройним силам як того хоче ворог.
“Люди мають відчути нашу гостинність, і я впевнений, відчувають, що їх чекають скрізь, в різних громадах. Людям дають соціальний пакет, намагаються дати і дають робочі місця, дах над головою. Не завжди виходить так, як про це мріємо, тим не менше, ми працюємо в цьому напрямку. Ми всі на цій війні солдати”.
Переселенці стикаються з багатьма проблемами, Сергій Братчук зізнається, інколи біля адміністрації його самого хтось за руку хапає та просить допомоги. Речник не цурається таких прохань, хоча його царина зовсім інша — інформаційне забезпечення, супроводження. Каже, жоден з команди адміністрації не відмовився допомогти переселенцям, посилаючись на те, що то “не його” питання.
Про призов до армії
Сергій Братчук вважає, що чоловікам варто зробити чоловічий вчинок і стати на облік. Врешті-решт, наш обов’язок захищати державу, прописаний в Конституції. Може, для когось поняття “держава” є чимось аморфним, але для нього – це і Херсон, і Миколаїв, і родина, і, зрештою, його пес Черчіль. До нього часто звертаються земляки-херсонці, якщо треба допомогти з комунікаціями у військкоматах. Можна звертатися і далі — скористатися телеграм-каналом (там є чат-бот) або через месенджер у Фейсбуці. Пан Сергій наголошує на своїй відкритості та обіцяє і з розв’язанням проблеми допомогти, і з комунікаціями.
На питання, чи правда, що в Одесі повістки видають на вулицях, відповідає ствердно. Бо для цього є всі законні підстави, йде повна мобілізація, запроваджений воєнний стан. Формат видачі повістки під час воєнного стану може бути й таким. Щодо петиції про заборону видачі повісток на блокпостах і у громадських місцях, то Президент дав доручення Кабміну цю петицію розглянути. Кабмін робитиме висновки. Але видавати повістки на вулиці можна. А в тому, що дехто розцінює службу в армії як покарання, вбачає багато лукавого:
“Ми ж не сказали: на тобі повістку і біжи на передову. Хлопче, тебе ще треба подивитися з медичної точки зору, чи ти здатний щось робити. В нас багато роботи, де треба і лопатою працювати, окопи рити, наприклад. Людині треба прийти і стати на облік. Або перевірити себе, чи є вона у цьому обліку, бо у війську потрібні відповідні фахівці. Маємо це зробити. Дуже просто і чітко все прописано, головне — не треба боятися. Армія — не покарання, армія — це честь”.
І уявляє, як, дасть Бог, доживемо до перемоги, військові одягнуть форму, вийдуть у місто (не для того, щоб їх всі бігли обіймати, хоча це теж було б непогано), пишатимуться тим, що в нас є армія, а вони мають честь бути її офіцерами чи солдатами.
Про можливість окупації Одеси
За словами Сергія Братчука, ризики наступу на Одесу, ризики висадки морського десанту є постійними. Але це тільки ризики. Наразі у ворога немає на це жодної можливості. Бо наші ракети летять і будуть летіти. Бо в нас є сили оборони — Миколаїв як тримається!
“Не буде у ворога можливості взяти Одесу, — впевнений пан речник. — Зуби вже зламали на Одесі завдяки Херсону. Про цю без перебільшення трагічну сторінку війни будуть ще багато писати, багато будуть з цим розбиратися, чому і як. Мужність херсонців на початку війни, мужність херсонців, які вирвалися з окупації і працюють тут, мужність херсонців, які є під окупацією і борються — це всі складові того, що Одеса сьогодні захищена і буде опиратися. І Миколаїв – також.
Одеса була, є і буде у планах ворога, бо для них це сакральне місто (як вони вважають), бо це морські ворота нашої держави. Але найголовніше — вона була і буде українським містом. Пан Сергій впевнений: Одеса це вже остаточно довела, хоча сьогодні тут не скрізь лунає українська мова, але на все свій час.
Про настрої окупантів
Окупанти прекрасно розуміють, що їм в Україні не раді та їм тут не жити, в цьому пан Сергій не має жодного сумніву. Підтверджує занепадницькі настрої російських вояк і інформація від нашої розвідки: почалися міжетнічні не просто бійки, а перестрілки, особовий склад деморалізований, офіцери не можуть порозумітися з підлеглими, навіть перевдягаються в цивільний одяг і тікають, ховаються по покинутих дачах.
“Але ворог просто так не піде з нашої території, — попереджає пан речник. — Нам треба буде його виганяти джавелінами, іншою зброєю, польськими “Крабами” — виганяти і знищувати. Не треба боятися цього слова “знищувати”, терористів треба знищувати. Я не радію смерті ворога, я нею тішуся. Кожен знищений окупант — це збережене життя українського солдата, щонайменше одного, а то й більше”.
Тому настрої у ворогів будуть підупадати. І щоб вони це краще зрозуміли, Сергій Братчук ладен перейти навіть на російську — хай би послухали, що їх очікує:
“Нехай тікають, поки ще працює Кримський міст. Через Антонівський міст, навкарачках, але лізуть і тікають. Хочуть жити — хай тікають”.
Про те, коли закінчиться війна
Питання, яке найбільше цікавить людей, Сергій Братчук вважає і легким, і важким. А ще каже, що люди, які під час будь-якої війни, особливо цієї, дають якісь прогнози, трошечки лукавлять. Сам пан радник дає завжди один-єдиний прогноз: УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ. І впевнений, у цьому вже ніхто не сумнівається попри складну ситуацію.
“Ми не будемо у всі хащі залазити, про військовий компонент є кому думати, є кому реалізовувати. Я прихильник того, щоб не заважати ЗСУ виконувати роботу. А нам, журналістам, інформаційно тиснути, або ворогу розказати про те, що ми знаємо якісь їх плани.
І закликає долучатися до сил оборони всіх (і освітян, і медиків, і працівників культури), знаходити свій функціонал і працювати в ньому, навіть за меншу зарплату. Не просто закликає, а й зізнається, що він, голова громадської ради при Одеській обласній державній адміністрації, військовий пенсіонер, зараз виконує роботу речника начальника військової адміністрації й не отримує зарплатні. Це пан Сергій вважає своїм внеском у нашу оборону.
“Дуже вас прошу всіх вижити”.
Звертаючись до мешканців Херсонщини в окупації, Сергій Братчук просить їх, щонайперше, вижити й не зрадити:
“Вижити — це найголовніше. І вірити в те, що ми повернемося, однозначно. Я не можу сказати, чи це буде за тиждень, чи за місяць, але це буде. Треба вижити. Я дуже вас прошу всіх вижити”.
Даруючи всім херсонцям свою чорноморську посмішку з херсонським присмаком кавуна, пан Сергій дарує і надію:
“Буде кавун, буде хліб і буде Україна. Все буде добре. Тримаймо стрій!”
Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі
Залишити відповідь