Театр став віддушиною для травмованих війною людей

Театр став віддушиною для травмованих війною людей

Джавеліна БайрактарДжавеліна Байрактар

Другий показ Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA в Херсоні відбувся онлайн 14 грудня. Глядачі подивилися стрічку режисера Дмитра Грешка «Король Лір: як ми шукали любов під час війни».

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну.  Мільйони українців покинули домівки, рятуючись від війни. Частина з них опинилася в Ужгороді на Закарпатті. 

У місті з’являються громадські ініціативи, спрямовані на допомогу людям, які приїхали з інших регіонів. Та й самі вимушені переселенці беруть активну участь у такій діяльності – працюють у їдальнях, плетуть маскувальні сітки, організовують культурні заходи.


Кадр з фільму «Король Лір: як ми шукали любов під час війни»

Ідея фільму «Король Лір: як ми шукали любов під час війни» належить театральному режисерові В’ячеславу Єгорову. Він вирішив поставити «Короля Ліра» Вільяма Шекспіра з акторами-аматорами, які приїхали до Ужгорода з різних куточків країни. І зафіксувати результат на камеру.


Кадр з фільму «Король Лір: як ми шукали любов під час війни»

У стрічці є п’ять головних героїв. 

Короля Ліра грає вчитель англійської мови з Ірпеня, що під Києвом, Олексій Дашковський. Він провів дев’ять днів у місті, яке розстрілювали з танків. 

Блазня втілює Руслана Тимофій, домогосподарка із села Катеринівки Лозівського району на Харківщині. 

Гонерилью — абітурієнтка з Кривого Рогу Софія Алмаз, вона евакуювалася до Ужгорода з матір’ю та батьком, брат залишився вдома. Згодом – цього немає у документальній стрічці – вона вступила в ужгородську Академію культури й мистецтв.

Роль Регани виконує художниця з Харкова Олена Аляб’єва. Приїхала з чоловіком, матір’ю та дочкою. 

Образ Корделії втілює Юлія Горєлкова, співвласниця маленького сімейного бізнесу. Виїхала з Чугуєва Харківської області разом із чоловіком, батьком на інвалідному візку та двома неповнолітніми синами. 

Кожен із героїв на початку фільму розповідає, як для них почалася війна, що вони думали й відчували. Одна з героїнь каже, що їй мати вранці 22 лютого сказала, що оголошений воєнний стан, тому можна не вставати рано. Жінка, не подумавши, відповіла: слава Богу й заснула далі. 

Ці оповіді героїв чергуються із фрагментами, де Олексій, Руслана, Софія, Олена та Юлія  або вже існують у шекспірівських образах, або вживаються в них на репетиціях.

Короля Ліра й переселенців об’єднує те, що вони втратили все й намагаються віднайти любов. «Людина без любові не має шансу на життя», – каже акторам режисер вистави. 

Експерти відзначають низку цікавих режисерських рішень фільму. Наприклад, Софія Алмаз, яка грає Гонерилью, розмірковує: «Надзавдання — стати королевою» — і тут же показують, як вона прибирає у волонтерській їдальні у футболці з написом: «Хьюстон, у нас проблема».

Після показу фільму херсонці поділилися своїми враженнями про стрічку.

Ірина Ухваріна, журналістка: 

«Це дуже сильний фільм. За сюжетом – наче все спокійно, люди працюють, живуть. Але вони живуть одним днем. Не знають, що буде завтра. Я досі не дуже розуміла «Короля Ліра», а тепер захотіла перечитати. Ще один момент, який мене сколихнув у стрічці, – це похорон бійця (городяни прощаються із загиблим воїном біля пам’ятника Шевченку в Ужгороді. Звучить пісня «Пливе кача». – ред)».

Устин Данчук, режисер:

«Фільм грамотно поставлений. На початку герої розповідають, як для них почалася війна. А далі ми слідкуємо за героями ніби з боку. У центрі сюжету – вистава. Через її постановку ми дізнаємось про цих людей. І спектакль має віддзеркалення та відголоси у їхніх долях. Герої стрічки викликають співчуття, симпатію. Хоча, зізнаюся, якогось катарсису під час перегляду фільму в мене не було». 

Лариса Жарких, журналістка:

«Мені було цікаво спостерігати за героями. Особливо за двома жінками, які грають Корделію та Блазня. Щоправда, одна сцена – після скандалу між режисером та акторами, коли двоє з них телефоном відмовляються від співпраці, – видалася штучною, постановочною. Проте сподобався візуальний ряд – зйомка під час кастингу, робота із дзеркалами, коли було добре видно й передній план, і дальній у дзеркалі. Варто сказати й про геніальність Шекспіра. Люди об’єдналися навколо його п’єси й отримали реабілітацію. А режисер вибудував на цьому цікавий фільм. Браво, Шекспір!».

Вікторія Грицай, офіс-менеджерка:

«Мені сподобався момент, коли герої приїжджали додому й показували, що у них сталось. У когось розбитий будинок, у когось квартира заставлена коробками. Хтось хотів і вже міг би повернутися додому, але залишаються в Ужгороді, тому що чекають прем’єру спектаклю. 

У стрічці був 17-річний хлопець, який сказав, що хоче виїхати з України – далі від війни та економічної кризи. І це дуже відгукується. Тому що кожен із нас приймає рішення, де ми хочемо залишатись, чим займатися, і як будувати своє життя. Це нас поєднує одною ниткою. Ми співчуваємо одне одному, співпереживаємо, відчуваємо любов до цих людей. Мені хочеться, щоб цей спектакль мав успіх. Щоб герої фільму знайшли своє нове втілення в суспільстві».

Юлія Момоток, дизайнерка:

«Під час перегляду фільму я відчула заздрість. Бо мусила покинути країну на рік. І перші чотири місяці не могла проявляти жодних емоцій – ні плакати, ні сміятися. Коли дивилася цей фільм, спіймала себе на думці, що можливо така творчість могла мені допомогти. І виступ у театрі міг стати моєю реабілітацією. Коли актори-переселенці вийшли на сцену, я заплакала. Була щаслива за них. Навіть зараз, коли кажу це, мій голос бринить. Для мене цей момент у фільмі був значущим». 

Єгор Сидорович, історик:

«Що мене як історика зачепило. У чому, пробачте за ці слова, плюс цієї війни. У тому, що українці почали розуміти, хто такий Бандера. Люди, які виросли в радянському суспільстві, стереотипно сприймали Степана Бандеру в негативному плані. А тут на початку фільму переселенці кажуть: ми згодні, що ми бандерівці й націоналісти. Це показник згуртованості нації. І вона мене вразила. Українці починають переосмислювати своїх героїв. Крім того, театр – це занурення в інший світ, де ми абстрагуємося від дійсності. Це хороший спосіб переключатися, як і будь-яка творчість». 

Ілона Коротіцина, медіаменеджерка: 

«На початку фільму  – це пролог вистави – оголошують про прибуття евакуаційних потягів з Харкова, Києва. Люди виходять на сцену. Мене це трохи зачепило, сколихнуло. Мабуть, тому, що коли почалася війна, з Херсона не було евакуаційних потягів чи автобусів. 

Також мене розізлила фраза хлопця, який сказав, що не хоче залишатися в Україні. Для мене теж якийсь травматичний момент. Хоч я розумію, що обирати – це право кожного. 

У цьому фільмі я побачила метод реабілітації. Для травмованих людей з різних міст театр став відновленням, віддушиною. Фільм, який ми подивилися, називається «Король Лір. Як ми шукали любов під час війни». Його головну думку я сформулюю так: любов нас усіх рятує». 

20 Мандрівний Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Посольства Швейцарії в Україні, Посольства США в Україні. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відображають погляди урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково його автор(к)и.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Схожi новини