Озброєні дужі охоронці, поліція, несамовитий вереск «болгарки», що крає сталеві двері, і – перелякана тринадцятирічна дівчинка. Це не епізод з фільму жахів чи якогось бойовика, а херсонська буденність. Так Галина Гаценко з донькою намагалися потрапити у квартиру, де офіційно зареєстровані й мешкали останні роки.
Напередодні батько дитини, і вже колишній чоловік пані Галини, проник до квартири, відключив сигналізацію й поміняв замки. А охоронну фірму попередив, що тепер він платитиме за їх послуги. У квартирі залишилися всі речі мами з донькою, усі підручники, зошити та побутові прилади.
Передісторія
Це житло подружжя Гаценків набуло в шлюбі. Прожили разом майже 15 років, але стосунки ставали все гіршими, і врешті-решт пан Володимир зібрав свої речі та переїхав жити з коханкою в іншу власну квартиру.
Після офіційного розлучення пані Галина подала позов до суду про стягнення аліментів, бо чоловік «самоізолювався» від участі в утриманні дитини. А дівчинка має проблеми зі здоров’ям, стоїть на диспансерному обліку, потребує медикаментозного лікування та санаторно-курортної реабілітації.
Позивачка просила суд призначити аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу батька дитини. Адже працюючи керівником філії банку, чоловік щомісяця отримує зарплату понад 50 тисяч гривень, а інших утриманців не має.
Проте Володимир наполягав, що Галина сама «не слабо заробляє» – має нерухомість, яку здає в оренду. Донька всім забезпечена, навіть за кордон їздить відпочивати. А він хворіє на цукровий діабет, вимушений постійно витрачати кошти на лікування, до того ж утримує стареньку маму. Тож дитині буде достатньо мінімальних аліментів, передбачених законодавством – половину прожиткового мінімуму (наразі це трохи більше 1 тис. грн.).
Втім, жодного доказу про витрати на особисте лікування чи на утримання старенької суду першої інстанції не надав. Крім того, суд зауважив: розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від обов’язків щодо дитини не звільняє. І призначив аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходів.
Батько подав апеляційну скаргу, а суд другої інстанції зменшив аліменти до 1/6 частини його доходів.
Крім того, пан Гаценко подав ще інший позов – стягнути з колишньої дружини майже мільйон гривень (999 000,00 грн) – відсоток доходів від її підприємницької діяльності. Адже після того, як він пішов з родини, вона подовжувала здавати в оренду приміщення, які є спільною власністю. Отже, і доходи теж мають бути «спільними».
Розгляд цього позову призупинено, поки не буде іншого рішення суду – про розподіл нерухомості колишнього подружжя. Але ця справа в судах «забуксувала», тягнеться з 2017 року.
А квартира, про яку йдеться, формально належить чоловікові – за документами, її купила мати Володимира, а потім йому подарувала. Тож пан Гаценко подав ще один позов про визнання права Галини користування житлом таким, що втратило чинність (тобто про зняття її з реєстрації за цією адресою та виселення). Та, не дочекавшись рішення суду, самовільно позбавив власну доньку та її матір доступу до житла.
«Благодійник» на час
Потрапити до квартири самостійно жінка з дитиною не могли та й боялися, адже пані Галина вже зверталася до поліції через побиття Володимиром. Тому, крім слюсаря, що мав допомогти відчинити двері помешкання, найняла собі охорону, запросила адвоката.
Коли слюсар став пиляти двері болгаркою, під’їхав сам власник квартири, він викликав охорону та поліцію. Адвокат Олександр Данилов каже, що поліцейські вповодилися бездоганно – припинили «штовханину», усіх заспокоїли й розібралися, у чому справа. Після тривалих перемовин (більше двох годин) Володимир Гаценко віддав колишній ключі та дозволив пожити в квартирі. Але – лише тиждень, поки мати з донькою не зберуть та не перевезуть своє майно. На прохання пожити більше, поки донька одужує (адже у дитини виявили коронавірус), – відмовив.
“Дії Володимира Гаценка у такій ситуації однозначно протизаконні, – пояснює Олександр Данилов. – Хоча квартира належить йому, однак Галина з донькою з самого початку були там зареєстровані й проживали. Останні роки саме Галина сплачувала всі комунальні послуги та за охорону приміщення. Своїм вчинком Володимир порушив низку Законів. Так, згідно з частиною 3 статті 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Також, за ч. 1 ст. 109 Житлового Кодексу, виселення передбачається лише у двох випадках – добровільно, чи за рішенням суду. Однак чоловік самочинно позбавив членів родини права користуватися житлом. Але реальність така, що пані Галині простіше вийняти інше приміщення, ніж кожного разу «з боєм» заселятися у квартиру та хвилюватися зафізичний та емоційний стан дитини”.
Породження безкарності
Символічно, що незадовго до цих подій Європейський суд з прав людини виніс проти України перше рішення щодо домашнього насильства (справа «Levchuk v. Ukraine»). Справа дуже схожа і стосується виселення співвласника квартири в Рівному. Багатодітна родина свого часу отримала соціальне житло. Але чоловік почав пиячити, бив дружину та лякав дітей. Жінка розлучилася з ним та подала позов про виселення його із квартири. Але судовий процес затягнувся на роки, бо чоловік стверджував, що колишня маніпулює дітьми та намагається покращити свій матеріальний стан, відібравши його майно. І увесь цей час жінка та діти були змушені терпіти небажане сусідство.
Отже, ЄСПЛ визнав, що невтручання органів державної влади поставило під загрозу життя та психологічне здоров’я матері й дітей, які потерпали від колишнього чоловіка та біологічного батька. І тим самим було порушено ст. 8 Конвенції з прав людини – право на повагу до приватного і сімейного життя.
Крім того, суд зауважив, що Україною підписано Стамбульську конвенцію, але досі не ратифіковано. Та нагадав про лист комісара Ради Європи з прав людини Нілса Муйжніекса українському парламенту, де йдеться про прискорення процесу ратифікації, адже, цитуємо: «Стамбульська конвенція спрямована на викорінення насильства щодо жінок та домашнього насильства, зобов’язує створення всеосяжної системи для ефективної боротьби з цими явищами. Окремі жертви, сім’ї та суспільство в цілому виграють, якщо будуть дотримуватися основні права кожної людини на життя, безпеку, свободу, гідність, а також фізичну й емоційну недоторканність».
Також суд навів дані дослідження ОБСЄ, згідно з яким більше чверті жінок (26%) в Україні переживали фізичне та/або сексуальне насильство з боку нинішнього або колишнього партнера, а дві третини жінок (65%) – психологічного. Показник гендерно обумовленого насильства на 43% перевищує середню статистику по Євросоюзу і є вищим, ніж у будь-якій країні ЄС.
А через цю «хронічну» хворобу нашого суспільства та держави найбільше страждають діти.
Залишити відповідь