У день презентації фотовиставки Олександра Корнякова «Нескорений Херсон» у Вінниці команді Медіаплатформи «Вгору» довелося понервувати.
25 жовтня цілий день вимикали світло, тому організатори продумували навіть план «Б» — показувати відвідувачам світлини з ліхтариком. Та й взагалі мали сумнів, що за відсутності електрики люди прийдуть…
Побоювання не справдилися. По-перше, світло з’явилося вчасно — саме перед початком заходу. По-друге, довелося навіть доставляти стільці, бо людей прийшло забагато — до «Галереї ХХІ» завітали переселенці з Херсона та місцеві, навіть з Вінницької області жіночка приїхала.
Показово, що прийшли й переселенці з інших «гарячих» регіонів України — підтримкою від харків’ян став свого роду музичний супровід — виконання українських пісень.
Для багатьох наших земляків ім’я фотокореспондента «Вгору» стало кодом — йшли на зустріч з ним і знайомі, і незнайомі. На знак своєї подяки та шанування «вінницькі херсонці» в особі Наталії Чорненької, голови райради Корабельного району Херсона, подарували Олександрові український прапор, який пані Наталя вивезла з Херсонщини. Жінка не приховувала радості від зустрічі з улюбленим фотографом і була дуже щаслива прийти на виставку.
Традиційно, Олександр Корняков розповідав про історію своїх світлин. Одна з тих, що найяскравіше передає настрої херсонців, зроблена на найвелелюднішому мітингу 5 березня. До мітингів люди самі робили плакати, в яких висловлювали те, що думають про окупантів. У родині херсонського бізнесмена Дмитра до підготовки долучилася уся сім’я, цей плакат, який став свого роду символом протистояння херсонців, малювала його старша донька. Зараз Дмитро із родиною тимчасово перебуває в Одесі, а фотографія набула шаленої популярності в соцмережах, із цим зображенням з’являються різні наліпки, магнітики.
Поділилися своїми історіями й херсонці – спілкувалися, плакали, сміялися, передавали мікрофон із рук у руки. Розповідали, як в одну мить зупинилося життя, як намагалися допомагати хто як може, як переховувалися, як виїжджали… Ці спільні спогади нагадували сеанс психотерапії, і у кожній історії бриніли нотки віри у перемогу та якнайскоріше звільнення Херсона. Навіть ті розповіді, від яких стискалося серце, були сповнені віри й оптимізму.
Одну з найщемливіших історій розповіла Оксана Петрівна — і про те, як їй доводилось вистоювати черги за продуктами (рекорд – 8 годин у черзі за м’ясом), і як ходила на мітинги з чоловіком і донькою, і як після акцій протестів тістечка покращували настрій. 22 березня їх намагалися затримати після мітингу, чоловіка побили, а ввечері прийшли додому з обшуком, який тривав 6 годин, і чоловіка забрали на 2 тижні. Він повернувся з полону в тяжкому стані, але незламний…
Відбувся і благодійний аукціон — продано 5 фотокартин, здобуті гроші підуть на допомогу херсонцям, які перебувають в окупації. Збирати кошти виходить у команди Медіаплатформи «Вгору» непогано, щобільше, у Вінниці встановлений рекорд: одну зі світлин Олександра Корнякова (Дуб у парку «Херсонська фортеця») продали за 5500 грн!!!
ЇЇ щасливий власник Олексій Букалов, херсонець, який 6 років тому почав працювати в одній організації на Донбасі та в рідне місто приїздив весь цей час тільки у відпустку. 12 лютого він якраз і приїхав у відпустку, 1,5 місяця провів в окупації, виїхав 6 квітня. У мітингах чоловік не мав права брати участі через свою посаду, і зрадів, побачивши, що херсонці вийшли на акції протесту, бо вважав їх дуже пасивними у політичному житті. Каже, серце тисло, коли бачив, як величезна кількість людей несла великий прапор вулицею Перекопською і потім спускалися з ним до Дніпра.
«Я ніколи не думав, що те, що я бачив на сході, на Донбасі, побачу в рідному Херсоні, — ділиться пан Олексій. — У мене квартира, з якої видно Чорнобаївку, і коли я дивився у вікно на всі ці спалахи, то не міг повірити — настільки нереально це було, як у телевізорі. Було дуже страшно. Але наші люди хочуть жити в Україні. 2014 рік показав, що таке росія, ніхто з херсонців не хотів повторення того, всі хотіли залишатися в рідній Україні, і я сподіваюся, що скоро повернуся до вільного Херсона».
Антону й Аліні, вчителям зі школи №31, пощастило виїхати одразу, 24 лютого. Зараз вони навчають дітей дистанційно, за українською програмою — і тих хто виїхав, і тих, хто має змогу виходити на зв’язок в окупованому місті. Пан Антон розповідає, що коли в Херсоні щось «літає», він просить учнів ховатися, коли ж вони відмахуються, мовляв, ми вже звикли, серце чоловіка стискається. А ще він чесно розповів, що мав сумніви щодо настроїв херсонців, бо коли у 2014 він серед організаторів автомайдану і мітингів їздив по селах, було і таке, що плювали у бік українського прапора.
«За 8 років Херсон зрозумів, що ми є Україна, — каже пан Антон, — і в цей момент гордість за людей, за рідне місто з’явилася, коли побачив по телебаченню мітинги. Серце рвалося, що я не там, досі картаю себе за те, що там мене не було. Але розумію, що якщо б я був у Херсоні, то наробив би такого, що погано б для мене закінчилося».
На виставку Антон і Аліна прийшли, щоб побачити своїх знайомих і вулиці рідного міста, бо дуже хочуть додому — навіть валізи зібрали.
Але поки повертатися до Херсона зарано, а херсонцям, які перебувають в окупації допомога вкрай потрібна. Допомогти може кожен — збір коштів триває:
Ціль: 50 000 ₴
Посилання на Банку
Номер картки Банки
5375 4112 0072 7043
Виставка фотографа Медіаплатформи «Вгору» Олександра Корнякова «Нескорений Херсон», що експонується на четвертому поверсі «Галереї ХХІ» (Вінниця, вулиця Архітектора Артинова 12-а), триватиме 2 тижні.
Залишити відповідь